ВИСТАВКА ЖИВОПИСУ РУСЛАНА ПЕРЕКУЧІ

«БІЛИЙ КВАДРАТ, ЖОВТИЙ ХРЕСТ, КРАПКА»

08/11 – 28/11/2017

Відкриття: 07 листопада о 18:30

Центр сучасного мистецтва М17 (ІІ поверх)

Існує думка, що трактувати концептуалістів ‒ справа свідомо безнадійна. Критика найчастіше розписується в безсиллі. Невиразно, незрозуміло, помилково-глибокодумно, нарочито-примітивно, викривлено, претензійно ‒ ось оціночно-емоційний спектр думок. Утім у діалозі між критиком і митцем думка і образ за певних умов можуть позиціонуватися «по одну сторону репрезентативного» (Ж. Бодрійяр). Концептуалісти, як відомо, заміщують поняття «твір з ідеєю» поняттям «ідея замість твору», створюють лише механізм, що запускає у дію скелетоподібні конструкції, що породжують все нові і нові смислові ланцюги та інтерпретаційні вектори.

Шоковою терапією в чернігівських художніх колах, досі відданих реалістичним традиціям і особливо «соцреалу», стала творчість Руслана Перекучі, який стрімко пройшов шлях осягнення мистецтва від колекціонера до митця. Ще з початку 1990-х років йому пощастило спілкуватися із нонконформістами-дисидентами Одеси, Харкова, концептуалістами Москви, і, очевидно, що цей досвід не минувся дарма. Плюсом до того було закінчення курсу малюнку та живопису при відомій Третьяковській галереї.

Неквапливий, нордично-неповороткий, байдужий до всього, що не стосується особисто його, тип полісянина був виведений з рівноваги, розбурханий іронічними, саркастичними, каламбурними, метафоричними, філософськими творами Руслана з його першої персональної виставки «Phenomenon.Idea».

Закономірно, що художник з’явився в той момент, коли люди перестали емоційно сприймати дійсність, переживати і співчувати, коли виявилося, що передчуття змін в силу карколомних подій в Україні хибне і «Реальність не змінюється» ні у телевізорі, ні наяву. Після перших вражень від творів приходить розуміння надлишкової зашлакованості нашої свідомості старими світоглядними позиціями: ідеологічними, політичними, побутовими штампами, стереотипами, що не дозволяють рухатися вперед.

Промовисто доносить робота «Білий квадрат пустелі» ідею про ментальність українців як пострадянских індивідів, котрі не змінюючись інтелектуально, морально, психологічно, «зі старим чайником» крізь піски старого життя намагаються осягнути американську свободу Вірогідно, в якійсь мірі Руслан відновлює здатність думати, показуючи людині правду про неї саму, витягуючи з її пам’яті, таємних закутків мозку, свідомості, душі, нарешті, те, про що всі вже давно забули.

Мистець намагається завдяки особливим чином організованій знаковій системі передати різноманітне враження про світ через концепт, ідею, позбавлену звичної образності, бо «мистецтво – сила ідеї, а не матеріалу» (Дж. Кошут).

Поява ж і дослідження в мистецькому творі простих форм і знаків призводить до своєрідного «трактування трактування». Поринання вглиб свідомості стимулює візійне осмислення Білого квадрату, Жовтого хреста і Крапки не тільки і не стільки з точку зору архетипу, але й запропонованої автором подорожі цих речей по його творах.

Семантика простих геометричних фігур, форма квадрата як ідеального засобу організації врівноваженої світобудови, як грані між світами, репрезентації загадкових сутностей, що утримують полотна між містичною реальністю та нефігуративом, діалозі раціональності форми та барв – все це притаманне полотнам митця.

Ідея «Білого квадрата» постає образною першоосновою концепту «Tabula rasa» (вичищеної до порожнечі свідомості), втілення якої можливе лише за певних умов:

1.Білий квадрат вимагає холоду,

2.Холод вимагає ясності,

3.Ясність вимагає порожнечі,

4.Порожнеча народжує концептуальні образи.

Деканонізація відомого твору Казимира Малевича, по суті деконструкція цього естетичного об’єкта, відбувається у спосіб інтелектуального переосмислення білого квадрату як передчуття і втілення нового змісту: феноменів людського буття, ідей, звільнених від банально-утилітарного сутності. Здійснюючи смислове колажування, використовуючи гру значень, митець декларує домінування ідеального над матеріальним. Так, в роботах «Зима у долині Монументів», «Ідея велосипеда» за допомогою фрагментарності, принципу монтажу окремих об’єктів реальності утворюється інший зміст, на перший погляд, відомих речей і сцен буття.

Митець змінює традиційні виміри прадавніх архетипів-символів Крапки і Хреста, граючи зі змістами, деміфологізуючи та десакралізуючи їх зміст. Знаки, що зорієнтовані на асоціативний рівень, насамперед, на складні і непередбачувані алюзії, які можуть виникнути тільки на рівні несвідомого є відносними, оскільки і зовнішній світ є ілюзорним, фантомним. Традиційно «Крапка» ‒ це образне втілення першоелемента, предмета, який утворився першим і зумовив виникнення інших реалій світу, приміром зернина, ‒ те, з чим пов’язана ідея народження нового життя. Митець акцентує увагу на тому, що насправді реальна тільки ця точка простору і часу, в якій перетинаються долі людей, киплять пристрасті, зав’язуються інтриги, народжується і руйнується любов («Перегони», «Яхтінг №2», «Дівчина та Дещо»).

Водночас автор у творах звертається й до інших прийомів концептуалізму, таких як стильовий синкретизм, інтертекстуальність, іронія. Об’єднуючи плакати, рекламу, ілюстрації, газетні вирізки, уривки пісенних текстів, діалогів текстової та візуальної інформації, художник маніпулює вже відомими чужими смисловими кодами («Гарячі новини з Марсу», «Білий квадрат пустелі», «Золотий жук», «Музична шкатулка»).

У деяких творах посилюється відчуття того, що «майбутнє було вчора»: з глибини минулого спливають образи й форми, які митець перекомпоновує. Час перетворюється на одночасність множинності часів і стає філософським підґрунтям циклічності людської історії. Уявлення про час як оборотний континуум, в якому минуле й майбутнє існують одночасно, простежується в роботі «Випадок в Антарктиді».

Втім, слід пам’ятати, що зміст постмодерністського твору виникає лише в акті його безпосереднього сприймання. Перенесення акценту з творчості автора на творчість глядача потребує інтелектуальної здатності до інтерпретації, до розуміння множинності сенсів візуального образу-тексту.