Щоденник окупації Михайла Рая.
4 травня. День комах
Над більшістю адміністративних будівель міста майорить російський прапор. Учора у мера Ігоря Колихаєва забрали ключі від будівлі міської адміністрації. На його місце російські військові посадили Олександра Кобця. Губернатором “світлого майбутнього” нашого краю призначили людину з темного минулого, вже знайомого херсонцям, екс-мера Володимира Сальдо. Фізично він померти ще не встиг, але політично помер ще 2014 року. Тепер він має можливість подякувати своїм колишнім виборцям, які неодноразово приводили його до влади, своїм внеском у театр абсурду з можливою примусовою мобілізацією.
Вночі до центру міста прилетіло щось велике та гучне. Незрозуміло навіщо і звідки, воно повибивало шибки в багатьох будинках. Судячи з оперативного журналіста російського ТБ, який прибув на місце швидше за супергероя MARVEL у чистій випрасуваній сорочці і з оператором напоготові, подія була скоріше постановочною. Більше того, воно було підігрівом, тому що цвяхом програми все-таки став палаючий очерет, шикарний краєвид на який відкривався з “Арештантки”. Оскільки кінотеатри та торгові центри в місті не працюють, багато жителів залишили свої затишні та псевдобезпечні квартири у пошуках безкоштовної розваги. Свій шлях ми розпочинали з досить людної головної вулиці міста, де грав повоєнний Океан Ельзи, а не Олег Газманов. Ближче до проспекту Ушакова вже було видно клуби чорного густого диму. Заінтриговані нічним прильотом, жителі міста йшли за ним, як за маяком, сподіваючись побачити охоплений полум’ям російський військовий об’єкт чи техніку. Але наприкінці шляху їх чекало розчарування: “Це лише очерет”. Поряд з ними за розвитком сюжету на своїх біологічних екранах спостерігали і російські військові, які всім екіпажем свого Уралу охороняли червоний прапор біля вічного вогню.
В іншому всесвіті, але в тому ж місці, тисячі жителів, охоплені страхом референдуму, що насувається, на свій страх і ризик намагалися виїхати з області на підконтрольну територію України. На їхніх екранах було зовсім інше кіно. Незважаючи на те, що офіційно російські військові не випускають їх з області, наполегливішим все ж таки вдається домогтися бажаного. Хтось провів шість ночей під обстрілами у своїх авто у зруйнованих артилерією селах, комусь проїзд коштував грошей, телефонів та особистих речей, а комусь навіть свободи. Людей зупиняють і перевіряють не тільки військові на численних блокпостах, а й просто групи солдатів, які просто марудять уздовж дороги, у яких свій фільм про нацистів та їхніх посібників. Кожен огляд, як правило, закінчується промиванням мозку, вилученням сигарет, їжі або певної суми, особливо якщо у чоловіків немає військового квитка.
Парадокс цього сюжету в тому, що люди часто потрапляють саме в те кіно, від якого тікають. Чи може у Херсоні відбутися референдум? Я не бачу жодних слідів його підготовки чи підтримки з боку місцевого населення. Все, що може відбутися, це кіно про референдум для глядачів серіалу про спецоперацію та звільнення. Тому, хто не бореться за уми та серця, потрібна лише територія. Для цього достатньо десятка “корисних ідіотів”, і “Урали” з особовим складом, щоб охороняти кожен прапор шостої частини суші, в якій немає місця для людей.