Рай Михайло

Щоденник окупації Михайла Рая.

17 квітня. День геометрії

До міста прийшла справжня весна, з дощами, квітами та зеленню. Підганяємі чутками про референдум, що готується, херсонці продовжують масово виїжджати, декотрі залишаються. На адміністративних будинках часто з’являються і зникають російські прапори. Зникають і світлини з пам’ятників героям майдану. Чорнобаївка вкотре заявляє про себе потужними вибухами підірваних складів з боєприпасами. Російські військові зміцнюють оборону, блукають у пошуках алкоголю та конопель, іноді дезертують. Натомість на продовольчому фронті російські продукти перейшли в активний наступ, витісняючи знекровлений гуманітарною блокадою український товар із прилавків місцевих магазинів. Частина підприємців уже готується оголосити капітуляцію. На вулицях роздають пропагандистські листівки про добру місію того мракобєсія, що твориться навколо. Багато в чому місто тримається завдяки українському інтернету, де навіть пенсіонери дивляться та читають українські новини.

У моєму традиційному блоці про казки та казкарів сьогодні буде багато геометрії та психології. Він присвячується великому і могутньому драматичному трикутнику Стівена Карпмана. Я рекомендую вивчити його суть кожному, хто цього ще не зробив, тут же опишу його механізм коротко. Вивчаючи поведінку у межах транзактного аналізу, Карпман виявив, що всі психологічні ігри слідують за певним шаблоном. Він зобразив його у вигляді трикутника та виділив у ньому три вершини – ролі, які по черзі грають учасники: рятувальник, агресор та жертва. У якій би ролі не починав будь-який з учасників життєвої драми, відігравши її, він переключається на іншу, а потім на третю, знову повертається до першої і рухається так все життя від світанку до світанку. Найяскравішим прикладом такої геометрії є типова сім’я алкоголіка.

Зазвичай, чоловік-алкоголік починає її в ролі жертви (своєї залежності), його дружина відіграє роль рятівника, змушуючи його боротися із залежністю, перемикаючись на роль агресора, коли чоловік зривається і йде в запій, або жертви, коли плачеться подрузі чи мамі про свою нелегку долю. Коли чоловік перемикає роль, він виступає агресором, коли б’є дружину, та, у свою чергу, стає жертвою, а рятувати її приходить сусід, родич, поліція чи їхня власна дитина. Трагедія тут у тому, що люди пропадають у цьому бермудському трикутнику, пропалюючи всю свою життєву енергію в емоційних гойдалках драми. Вона поширюється у всі міжособистісні стосунки і відбивається у культурі суспільства (мильні опери), і навіть у його внутрішній і зовнішній політиці. Так, спочатку була жертва західного колоніалізму, що встає з колін. Коли у неї з’являється ресурс, вона стає рятівником для пригнобленого російського народу у сусідніх недружніх країнах. Для їхнього порятунку вона переключається на агресора і проводить спецоперації, поки знову не впаде на коліна, щоб стати жертвою. Усередині країни процеси ті самі. Наразі дуже голосно з екранів звучать агресори, які завтра стануть жертвами, а на їхнє місце прийдуть рятувальники. У цьому бермудському трикутнику зникають усі ресурси економіки, не даючи населенню та його країні розвиватися. У це знову буде важко повірити, тому що Стівен Карпман описав дно особистісного розвитку і воно ніяк не пов’язане з величчю культури, за якою йдуть інші народи. На жаль, російські військові, потрапивши на територію України, насамперед намагаються знайти що випити і чим накуритися, а не читають напам’ять вірші Пушкіна місцевим дітям (щоб не повторюватися про пральні машини, айфони, зґвалтування та вбивства). І як би не хотілося вірити у диво, палацовий переворот нічого не змінить. На місце одного казкаря прийде інший і трикутник закрутиться з колишньою силою, а може і крутіше. Ранок починається з відповідальності та дій. Включаю вам світло та бажаю вдачі!