Рай Михайло

Щоденник окупації Михайла Рая.

31 березня. V

У місті без особливих змін. Кожен займається своєю справою: підприємці якимось дивом десь дістають товари, комунальники та медики на робочих місцях, а російські військові ходять по домівках бійців тероборони та крадуть (беруть без дозволу) представників місцевих органів влади. Десь уже намагаються нав’язати населенню рублі, десь відбирають телефони та машини. У селах заходять у гості буквально в кожну оселю. Можливо, шукають свої танки та демілітаризують трактори. Але мені вірогіднішим здається те, що вони розносять мешканцям безкоштовний Z-страх. Іншого способу нав’язати херсонцям “Народну Республіку” просто немає. Не можна сказати, що в них нічого не виходить. Я вже кілька днів спостерігаю із свого вікна як розлітається Z-гуманітарна допомога. За нею у черзі стоять не лише пенсіонери. Бачив сцени, де рулони туалетного паперу вириваються з рук, ніби вони останні в житті. При цьому продуктові магазини відкриті і в них завжди досить хорошого товару і можна розплатитися за терміналом. У багатьох вже включився первісний “рептильний” режим виживання. В моєї дружини від цих “перформансів” під нашим вікном урвався терпець. Незважаючи на всі мої жалюгідні благання цього не робити, вона відчинила вікно і поставила їм свій плейлист на повну потужність нашого ХайФаю. Туалетний папір розлітався під гімн України і “Рускій воєнний корабль іді…”

Життя на окупованій території дає одну сумнівну перевагу – можна близько контактувати з російськими військовими. Схоже, що більшість росіян такої можливості не мають. У їхніх голосах, обличчях і словах, як і у городян, відчувається та сама втома від того, що відбувається, і розуміння безглуздості цієї війни. Під касками, безперечно, є голови з очима, які бачать і розуміють, що немає жодних нацистів, “визволення”, параду перемоги та медалей. Можливо, вони найбільше сподіваються на мирну угоду. Але щодня, за тисячі кілометрів звідси, диванні війська сідають у свої бетонні танки і включають своїх програматорів на повну потужність. Їм потрібна та реальність, яку вони хочуть бачити, і маленькі зелені чоловічки мають їм її добувати. Казкар своє слово вже сказав: прийнятні втрати це і 30 і 50 тисяч вбитими, техніку треба берегти, а ціль виправдовує засоби. На кону стоїть безжальний та невблаганний підручник історії, який уже підбиває підсумки його правління.