- Main
- Роботи митців
- 72 кадри
Синенька Вероніка
Проєкт 72 SHOTS — це масштабований скан фото-плівки довжиною 7,2 метра, яку було експоновано двічі: у Києві (Україна) та у Вільнюсі (Литва). Першу експозицію художниця здійснила у Києві, фіксуючи побутові сцени і повсякденність міста, яке вона називає своїм першим домом. Згодом цю ж плівку вона повторно відзняла у Вільнюсі, де нині живе, документуючи іншу, паралельну, але контрастну повсякденність. Подвійна експозиція розмиває межу між цими двома просторами, зливаючи їх в єдину візуальну послідовність. 36 накладених один на одного кадрів стають метафорою поняття кордону — не лише як геополітичної лінії, а й як особистого та емоційного порогу. Це дослідження фрагментів життя, перерваного, але все ще яскраво присутнього. Назва проєкту несе додатковий смисловий шар: в англійській мові слово shot означає не лише фотографічний кадр, але й постріл. Таким чином, у назві з’являється гра слів, що підсилює зв’язок проєкту з темами пам’яті, втрати та екзистенціальної напруги.
Вероніка Синенька (нар. 2004 р., Київ, Україна) — міждисциплінарна художниця, яка наразі мешкає у Вільнюсі. Її творчість випливає з життєвого досвіду та формується під впливом міграції, пам’яті та втрати. Вона працює з різними медіа — від живопису та тексту до інсталяцій та реді-мейдів. Для Вероніки мистецтво — це найвитонченіший спосіб протистояти ентропії. Вона часто називає себе «професійною ескапістом» — людиною, яка використовує мистецтво не для зображення реальності, а й для того, щоб танцювати з нею та зберігати сенс у світі, що постійно змінюється. Ключовою частиною її процесу є гра. Під час роботи вона завжди «полює» за насолодою гри, чи то гра слів, або змістів, чи гра візуальних елементів, таких як контрасти, силуети, кольори (або їхня відсутність). Центральною ідеєю її нинішньої практики є кордон між «до» і «після», не тільки географічна межа, але й поріг у часі, який змінює все. Ця ідея стала ключовою для її останніх робіт. Вероніка бере активну участь у групових виставках та мистецьких проєктах, а також мала персональні виставки в Україні та Литві. Її роботи є особистими, непрямими та інтимними — це спосіб документувати трансформацію та повільно збирати себе, не пояснюючи цього повністю словами.