Копиця Аліна

Прослухати аудіозапис розповіді мисткині про роботу

Моя перша художня освіта в основному була присвячена академічному малюнку. Майже десять років я відточувала техніку, годинами штудіюючи анатомію, тіні й пропорції. Коли навчання завершилося, мені хотілося забути про все це — звільнитися від жорсткої дисципліни, у якій не залишалося місця для помилки, дихання чи спонтанності.

Минув час, і я знову повернулася до малювання — але вже без прагнення бути «правильною». Я почала робити акварельні замальовки людей, які мене зачаровували. Це було не просто спостереження, а спосіб говорити, відчувати, торкатися світу через погляд і колір. Я просила своїх моделей обрати позу, у якій вони хотіли б бути намальованими, і майже завжди бачила, як вони несвідомо відтворюють знайомі гендерні ролі: хлопці розслаблено займали простір, демонструючи силу, а дівчата автоматично підкреслювали вигини, залишаючись у межах «жіночного».

Одного разу я зустріла його — хлопця з довгим волоссям, ніжною шкірою і тонкою талією. Його тіло ніби заперечувало будь-які категорії. Я малювала його знову і знову, намагаючись зрозуміти, де закінчується одне й починається інше, де межа між маскулінним та фемінним, між реальним та вигаданим. Згодом я почала малювати нас удвох — за фотографіями й відео, які ми створювали разом. Я намагалася передати ніжний танець тіл і душ, у якому межі розчинялися.

Я малювала аквареллю та використовувала багато води. Кольори виривалися за межі тіл на малюнку, створюючи нові форми. З’являлося щось неіснуюче, та захопливе. Я перестала чинити опір цьому хаосу та дозволила аквареллі текти. Вода, чорнило та кольори змішувалися та жили своїм власним життям на папері.