Шибіркіна Юлія

“Це – моє відео-послання світу, зашифроване у картинках про мої відчуття у період, що розпочався з 24.02.2022, це – спроба впоратися зі стресом, депресією та складними обставинами. У цьому проєкті моє трактування обставин, що склалися, глибоко особисте, незважаючи на прив’язку до подій і дат. Індивідуальне переживання склалося у концентрований образ screen life.

Моя візуальна розповідь створена із фотографій скріншотів, репостів, публікацій у соцмережах за 14 місяців війни. Це автобіографічний проєкт, створений на основі моїх особистих переживань, клаптиків інформації, яка потрапляла у мій інфопростір. Спогади та емоції, важливі події, люди, місця з мого життя у формі фото та відео-хронік, які об’єднані у своєрідний польовий журнал. В період з 24 лютого 2022 року по 24 квітня 2023 року я намагалася зробити із рефлексії та особистих спогадів витвір мистецтва.

Я живу у місті Южне Одеської області 13 років зі своїх 38. Від повномасштабного вторгнення я не переміщувалася фізично, але кожного дня я вирушала психічно туди, де гриміли вибухи… туди, де приймали рішення про те, щоб завдати удару… Мій дух метався з неба на землю. Я фотографувала все, що зустрічалося мені на шляху, своє повсякденне життя, я знаходила у всьому символи, присутність невидимої стихії «війни», я висловлювала їй свою завзятість, свою волю до життя. Коли я відчувала абсолютну і дику безпорадність, я фотографувала себе та предмети, які я принесла у будинок. У будинок, на який посягають вороги-сусіди… Я жила, а тим часом вороги заходили у будинки інших людей, ґвалтували, вбивали і забирали життя та предмети, які хтось так само дбайливо приніс у свій будинок. Мій дух був присутній у кожному, хто страждав, у кожному, хто відчував страх, у кожному, хто йшов із життя по чиємусь бажанню. Фізично мене не торкнулася війна. Психічно вона вторглася, вона присутня у мені досі – виявляючи себе, зазіхаючи на мою зону комфорту…

Відео-картина – символічний образ української душі, яка знаходить силу у кожному новому дні. Для мене дуже цінним є прояв автобіографічності та інтимності. Кожний момент волі я намагалася зберегти, зібрати докупи моменти сили. Коли  мені було страшно, я ділилася страхом, і він зменшувався, коли у мене формувалася надія, я ділилася надією, і вона збільшувалася. Коли я співчувала і переживала, я ділилася надією – і вона мене рятувала. Усі ці місяці я зберігала і продовжувала писати свою тендітну історію життя, яку так легко зараз можуть забрати”.