- Main
- Роботи митців
- Стіна пам’яті
Чоні Поліна
“Стіна пам’яті” — це витканий гобелен, створений на старовинному українському верстаті, що зберігається в Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Цей верстат вцілів під час руйнування будівлі академії внаслідок російського обстрілу у березні 2024 року. Гобелен постає як емоційне осмислення пам’яті, історії та плину часу.
У творі зображено своєрідну топографію нашарувань — кожне з яких символізує окремий момент часу, що зник або розпався, як стара стіна з численними шарами облуплених шпалер — кожен із власною історією та життєвим циклом. Ці шари метафорично передають складну природу пам’яті — наші внутрішні геологічні пласти, де досвіди накопичуються, накладаються, вивітрюються, залишаючи лише сліди того, що колись було.
Нитки, вручну пофарбовані природними пігментами, занурюють роботу в органічний світ. З часом ці кольори тьмянітимуть, відображаючи природні процеси старіння та розпаду — так гобелен поступово трансформуватиметься.
“Стіна пам’яті” не лише запрошує до роздумів над особистою та колективною пам’яттю, а й слугує свідченням стійкості перед лицем руйнування. Вона підкреслює крихкість, але й життєстійкість культурної спадщини — уособлюючи як втрати, так і уламки, що формують наше уявлення про минуле.
Палітра кольорів:
Жовтий — з рокиту фарбувального (дроку красильного)
Відтінки червоного — з кореня марени
Від пурпурово-рожевого до холодного зеленого та синього — з гібіскуса
Сіро-блакитний — із замочених чорних бобів
Світло-зелений — з індигофери
Синій, пурпуровий і сірий — з шовковиці
Темно-синій (наві) — з ягід аронії
Поліна Чоні – художниця з Києва, яка досліджує психологічну стійкість у часи війни через спостереження та сенсорні практики. Маючи досвід у моді та кіно, вона працює з матеріалами як з носіями пам’яті й трансформації: крихкими, повільними, інтимними.
У своїх інсталяціях і тактильних об’єктах Чоні використовує природні пігменти, відновлену деревину, скло, текстиль, біопластик і камінь. Її проєкти розмірковують про сни, травму, екологічний біль та ритуали як тихі жести опору.