Нікітіна Павла

У цьому проєкті Павла Нікітіна повертається до ситуації з дитинства з метою психологічного аналізу. У дитинстві вона отримала старовинні металеві іграшки у подарунок, але була засмучена невідповідністю розмірів всіх предметів до реальних і відмовилася гратися з ними. Вона зіткнулася з проблемою, назви якої ще не знала. Це був візуальний дисонанс.

Нині мисткиня осмислює цей стан психологічної напруги, який виникає, коли людина відчуває диспропорцію між тим, що очікує побачити, і тим, що бачить насправді. Але в дитинстві вона усвідомлювала лише відсутність логіки в непропорційному співвідношенні різних предметів. Тільки через п’ятнадцять років вона захотіла дістати іграшки з горища і зробити проєкт, в якому наділяє цю диспропорцію змістом, посилюючи її.

Замість ідеалізації ситуації та створення правильних пропорцій між іграшками і фігурами, Павла Нікітіна зробила скульптури себе — разюче непропорційними кожному предмету, крім однієї фігури. Завдяки математичним прорахункам мисткиня виявила, що чайник є найменш редукованим об’єктом і, отже, він є найбільш близьким до реальності. Тому фігура, яка виходить за межі композиції в момент здійснення першого кроку в реальність, пропорційна до чайника.

У дитинстві недосконалість речей у реальному світі блокувала уяву мисткині. Постфактум Нікітіна відшукала вихід з цього стану за допомогою обчислення пропорцій, які допомогли їй створити власну систему в безглуздій непропорційності іграшок.