Вайда Мирослав

Відео про митця та роботи можна переглянути за посиланням.

Мирослав Вайда має широкий спектр проявів своєї практики: це інсталяції, лендарт, перформанс. А останніми роками з медитативною ретельністю художник поринув у живопис. Усі його висловлювання об’єднують точність і лапідарність, виразність, повага до матеріалу. В живопису Вайда працює з абстракцією, приділяючи особливо пильну увагу роботі з кольором і фактурою та не зраджуючи своєму лаконізму.

Як чорний колір поглинає світлові промені, так само серія чорних полотен, над котрою зараз працює художник, стала своєрідним концентратом його шукань на полі нефігуративного. Вона розпочалася 2018 року з резиденції в Катовіце (Польща). Там, на персональній виставці Вайди під назвою «Частота світла», були показані перші чорні полотна серії та об’єкт «Стисле світло». Ця резиденція стала своєрідним каталізатором, імпульсом, відлуння якого не гасне — робота над серією, з перервами на інші проєкти, триває вже декілька років.

Чорний колір — це відсутність світлового потоку від об’єкта. У Вайди ж, за рахунок гри фактур на поверхні, створюються мікрооб’єми, які по-різному відбивають світло. Завдяки цим віддзеркаленням чорний колір в його роботах набуває рухомих властивостей і через свою ахроматичність дає змогу цілковито сфокусуватися на цих фактурах та рефлексах. У своїх монохромах художник прагнув досягти матеріальності, «м’ясистості» живопису у формальній безпредметності, для чого не шкодував фарби, щедро й щільно наносячи її на полотно.

Автору імпонує, що попри те, що чорний колір — це порожнеча, безкінечність, при роботі з фактурою вона стає пульсуючою. При боковому світлі «порожнеча» відблискує, пульсує, грає, і багато в цій грі залежить від того, як саме скеровано світло. Таким чином, у своїх полотнах художник «кристалізує» цю порожнечу, структурує простір. Ефект створення порожнечі поєднується з матеріальністю, щоб ця порожнеча відчувалася не просто як відсутність, а як простір, як провалля, глибина. Внутрішня динаміка дає ефект руху і простору, а не глухості поверхні.

І процес створення роботи, і процес сприйняття тут максимально органічний. Фактури не прямо, а опосередковано, за самим характером, відсилають до природного середовища. Любов’ю до фактури і вмінням тонко працювати з нею, ймовірно, автор завдячує і своїй першій художній освіті: «Завжди обожнював дерево — фактуру, запах. Коли ти різьбиш — це медитація, буддистський спокій», — зізнається Вайда.

Чиста лаконічна форма і чистий колір вбачаються художнику оптимальними інструментами для досягнення відчуття єднання, цілісності зі світом. Вони здатні спонукати до безпосередньої взаємодії з глядачем, позбавляючи упереджень і готових конструктів: «Ти ніби стоїш біля водоспаду, оголений, на самоті з середовищем, зі світом. Рух у темряві наосліп, навпомацки, дає змогу відчути матеріальність простору. В той же час темрява поглинає, тривожить через незвідане, вабить, як будь-яке непізнане, і закликає пізнати. Безпредметність і відсутність впізнаваного зображення в звичному розумінні. Тільки позбувшись нав’язливих намагань щось пояснити, чітко артикулювати, чітко розмежувати, розкласти по поличках, структурувати, — тільки вивільнившись від цього стає легше дихати. Немає нічого більш реалістичного ніж абстракція. Бо живопис — це і є живопис, він нічого не імітує. Він просто є живописом». Такими тезами художник коментує в розмові свої відчуття від проєкту і той стан за межею вербальних означень, який прагне викликати у глядача.

Подолання спротиву, бар’єру упереджень і звичних уявлень вимагає зусиль, але коли вони досягають мети, відбувається вихід у площину сенситивного, подібний до виходу у відкритий космос. У цій невагомості стає можливим взаємопроникнення з твором мистецтва, якого прагне художник: «Поза межами упереджень, концепцій, конструкцій, з’являється поезія».

Наталія Маценко