Невже я це бачив?
Спогади тьмяніють, деталі забуваються, контури стираються. Після 24-го лютого час нібито прискорився. Великий потік інформації тримає вас подалі від того місця, де ви є. І важко згадати, що саме вас оточувало.
У цій інсталяції я реконструюю бабусину кімнату з дитячих моїх спогадів, де поступово кожен елемент кімнати я фарбую в білий створюючи метафору пам’яті як чогось вразливого та динамічного. Після повномасштабного вторгнення пам’ять починає викривлювати особисті події, накладати одне переживання на інше. Знищено фізично, часом воно переходить в пастку фантастичних спогадів, згадок.