Аграновська Світлана

Ця серія робіт досліджує крихкість пам’яті та вразливість особистих історій перед невпинним натиском часу. 

У центрі проєкту — процес забування й поступова втрата пам’яті, особливо у контексті сімейної історії, яка часто передається фрагментарно, через уривки розповідей та фотографії, що зберігаються в сімейних альбомах.

Роботи виконані на папері за допомогою дрібних проколів. Ця техніка водночас є і способом зображення і жестом руйнування: поверхня паперу травмується, аби проявити образ. Це підкреслює крихкість фотографії як носія пам’яті. Відсутність кольору та контрасту вимагають від глядача певної взаємодії: йому потрібно наблизитися, змінити кут зору, докласти зусиль, аби побачити образ. Цей процес стає метафорою передачі сімейної пам’яті — вона потребує уваги, часу й активної участі.

Усні історії старших родичів зникають разом із ними, залишаючи по собі фотографіїлюдей, яких не завжди можна впізнати, і події, сенс яких поступово розмивається.

Забування часто сприймається як природний процес: теперішнє неминуче заступаєсобою минуле. Пам’ять зводиться до фрагментів, до образів без контексту.

Але що, якщо це не лише природний перебіг часу?

Для мене, як і для багатьох українців, під час повномасштабного вторгнення питання збереження сімейної пам’яті набуло особливої гостроти. Втрата рідних міст, домівок і особистих речей, серед яких часто були сімейні фотоальбоми – змусила відчути вразливість матеріальних свідчень нашого минулого. Руйнування стає не тільки фізичним, а й символічним: разом із просторами зникають історії, які вони вміщували.

У цьому проєкті я розмірковую про сім’ї, пам’ять яких більше нікому зберігати, і про людей, чиї історії зникли разом із ними.