Кузнєцова Альона

В останні два роки я повернулася до реалістичного живопису після 13 років роботи лише з кольором, з абстрактним живописом. Ніби передчуття війни не дозволяло робити щось відірване від реальності. Зараз, мені здається, що в мистецтві єдине можливо – говорити про Україну, говорити правду про війну.

Повномасштабне вторгнення Росії на територію України забрало весну 2022 у всіх українців. Ми її не відчували, не раділи, не святкували народження нового життя, перших квітів і потепління. Це був загальний стрес, горе та багато роботи (волонтерство, писання, інтерв’ю, швидкі плакати, переїзд у безпечніші місця та організація життя з самого початку).

Лише коли настало літо, і я побачила як квітнуть мої улюблені півонії, я відчула себе відродженою і захотіла створювати мистецтво далі між відчуттям життя і смерті. Я насолоджувалася улюбленими квітами, і сама ідея квітки, формально, як знак, нагадує мені про вибухи, до яких я була дуже близька в кінці лютого 2022 і звуки яких супроводжували мене ще весь 2022 рік під час створення робіт цієї серії. Від однієї точки до периферії, як розширення. Пізніше я дізналася, що є навіть гармати під назвою «Півонії». Ці вибухи все ще відбуваються по всій Україні, тому що російські ракети бомблять наші цивільні об’єкти, ми все ще воюємо і захищаємо свої життя, нашу землю та наші домівки. Ми продовжуємо бути свідками того, що відбувається, і збираємо кошти для наших друзів на фронті. А квіти продовжують цвісти, незважаючи ні на що.

Для цієї серії я використала різноманітні матеріали, включно з серветками, які зв’язала моя бабуся (вона добре володіла цим видом прикладного мистецтва), щоб вшанувати її пам’ять. Квітковий орнамент – це щось дуже глибоке в нашій народній культурі, і мені хочеться бути ближче до мого коріння, особливо зараз.