Семенова Антоніна

Суспільна меморіальна частина проєкту – це документування щоденного життя під час війни через історії українців. Це історії про буденність війни, про емоції, відчуття та сприйняття різних українців. Історії про окупацію, депортацію та біженство. Історії цивільних, військових та волонтерів. Історії тих, хто пережив найстрашніше, і тих, хто не пережив. Книга про перший рік війни після повномасштабного вторгнення вийшла друком восени 2023 року, і проєкт продовжує розвиватися та масштабуватися.

Проєкт «Візуальний щоденник війни» почався 24 лютого 2022 року з повномасштабним нападом росії на Україну. Звична до ведення текстових щоденників, того вечора я сіла за робочий стіл із наміром записати свої думки. День був емоційно важким та насиченим, думки роїлися і ніяк не складалися в слова. Проте вони раптово перетворилися на лаконічний графічний скетч у невеликому скетчбуці. Це був скетч про перший день повномасштабної війни, перший скетч проєкту «Візуальний щоденник війни».

Цей графічний щоденник я продовжую вести до сьогодні, щодня створюючи одну невелику графічну ілюстрацію, яка відображає подію цього дня. На момент написання заявки у мене вже понад 900 скетчів. Фіксація подій війни у замальовках стала способом осмислити та відрефлексувати цю війну.

Однак зі зростанням інтересу до проєкту виникла ідея масштабувати його. Так я почала збирати історії різних українців про їхні щоденні переживання під час війни. Цей проєкт – це можливість увіковічнити пам’ять українців про цю війну. Частина проєкту складається з традиційної для мене графіки, інша частина – це соціальна складова, яка є новою в контексті моєї професійної діяльності, але вже знайомою завдяки досвіду активного волонтерства.

Спілкування з людьми є другим за значимістю аспектом моєї волонтерської діяльності. Саме тому я створюю цей міждисциплінарний проєкт для українців, який допоможе відчути нашу силу та надасть натхнення для продовження боротьби.

Текстову частину Щоденника я збираю поступово, спілкуючись із українцями, підбираючи історії людей до подій, зображених у Щоденнику. Історії не обов’язково пов’язані безпосередньо зі скетчем, який ілюструє значну подію цього дня. Наприклад, історія під скетчем про руйнування внаслідок обстрілу може описувати спокійний день без тривог. Так само, як і в реальному житті, українці мають різний досвід у цій війні. Проте війна стосується кожного з нас. Де б ми не були – на фронті, у прифронтовому місті, у місті, над яким час від часу пролітають ракети, чи навіть у безпеці за кордоном. Де б ми не були, війна впливає на кожного з нас. І своїми діями чи бездіяльністю ми впливаємо на її перебіг та наслідки.

Співрозмовників, чиї історії я збираю для проєкту, шукаю через соціальні мережі, новини, замітки та поширені публікації. Деякі історії знаходять мене через «сарафанне радіо», інших співрозмовників рекомендують знайомі журналісти. Ці історії покликані якнайширше описати воєнний досвід українців, тому їхні герої або автори є максимально різноманітними представниками української нації. Вони різного віку, статі, з різних географічних регіонів та з різним досвідом участі у війні.