Водолажченко Ірина

У цифровому світі резервна копія означає можливість відновлення. Але у випадку з домом, пам’яттю, тілесним досвідом і війною ця логіка не працює. Дім неможливо повернути з архіву – його можна лише частково відтворити через власний досвід.

У цьому проєкті я звертаюся до слобожанського хатнього розпису – традиції, що існувала як жива, сезонна мова. Розписи часто створювалися до свят або зміни пір року, після чого хати білили, і розпис доводилося оновлювати. Натуральні барвники швидко вигорали, а старі зображення часто перекривалися новим шаром білення, тому ця традиція майже не була зафіксована.

Історично слобожанський розпис формувався на території сучасних Луганської, Полтавської, Харківської та Сумської областей. На цьому прикладі можна простежити, як орнаменти, узори й візуальні мотиви кочували між регіонами під впливом колоніальних політик і історичних подій на Слобожанщині. У цьому проєкті ця тема також пов’язана з моєю особистою географією: я працюю на території свого «нового» дому в Кіровоградській області, і Харківщини — місця де я народилась і виросла.

Під час польового дослідження у Харківській та Кіровоградській областях я збирала природні матеріали: глину, вугілля з дубових гілок після опалення печі, рослинні пігменти з шипшини та буряка. З цих матеріалів власноруч створювала фарби і виконувала розписи у будинках у селах Новоселівка, Приютівка та в закинутій хаті в селі Островерхівка.

Обрані пігменти свідомо нестійкі: вони вигорають, змиваються, реагують на холод, вологу й сонце. Розпис у цьому проєкті існує як свідчення тимчасовості.

Процес створення відбувався у 2025-2026 роках під час відключень електроенергії, морозів і обстрілів. Частина ескізів була пошкоджена, але залишена без відновлення.

Проєкт поєднує тілесний досвід, локальні матеріали та традиційні образи: дерево життя, птаха, коня, сонце — як фрагменти культурного коду, переосмислені через мою мистецьку практику.

Фіксація цього процесу існує лише як недосконала «резервна копія», неповна і вразлива до часу. Вона не гарантує відновлення, а лише зберігає момент перед зникненням.

У цьому проєкті також постає питання міграції культурних форм. Розписи, що історично були притаманні Харківщині, з’являються за її межами, в іншій області. Це створює риторичне питання: чи стане ця практика спільною для обох регіонів? І до якого «рідного краю» належатимуть ці розписи, якщо колись у майбутньому їх знайдуть дослідники?

«Втрачена резервна копія дому» – це роздуми про крихкість пам’яті, дому і досвіду. Про усвідомлення того, що не все можна заархівувати або повернути. І про мистецтво як жест присутності.

Проєкт складається з трьох частин:

20х30см, щільний папір, натуральні саморобні пігменти (дубове вугілля); лайнер. 2025

25х43 см, артбук з деревʼяною обкладинкою із різбленням і друком на крафтовому папері, де задокументовано і відтворенно процес польових досліджень; процес збору пігментів , процес створення розписів та готові розписи. Друк виконаний на крафт папері. 2026

А0 84,1х118,9см, фотографія розпису з образом коня у закинутому будинку формату A0 

Розпис на закинутій хаті на Харківщині (с. Островерхівка) пігменти виготовлені власноруч з натуральної глини та буряка. 2026