Усе почалося з обміну фотоплівкою. Моя подруга зробила першу експозицію. Коли плівка потрапила до мене, я не знав, що на ній було. Я знав лише, що це були вікна. Відчинені, прозорі, загадкові. Я почав фотографувати поверх них, ніби блукав чиїмось сновидінням. Мультиекспозиція стала способом перетинати невидимі пороги, де спогади, місця й особистості непомітно розчиняються одне в одному. Її зображення і мої злилися в один спільний сон — той, що не належить повністю жодному з нас. Я став мандрівником, який блукає незнайомими кімнатами й позиченими спогадами, намагаючись зберегти місця, що, можливо, існували лише доти, доки ми їх бачили уві сні.