- Main
- Роботи митців
- Квартира №1
Хожай Дарія
Квартира №1 почалася як щоденникові записи, які мені прописав психолог під час реабілітації після втечі від домашнього насильства. У мене діагностували тривожну депресію й порадили якомога більше відпочивати вдома. Проте дім, замість безпеки, став пасткою — кожен предмет, фактура й поверхня були пронизані пам’яттю. Згодом ці записи перетворилися на поетичний фрагментований роман — роботу терапії й виживання, де інтер’єри дому віддзеркалюють психологічні стани.
Кожен розділ входить у певний простір — стіни, вікна, коридори, спальню, підвал, дах — де звичайні деталі відкривають тягар емоційних циклів: стіни звинувачують, вікна стежать, двері відчиняються лише до ультиматумів, а ложка чи каблучка несуть цілу історію сорому й турботи. Між ними вплетені терапевтичні інтермедії, які у клінічних термінах називають газлайтинг, фінансову занедбаність, сексуальний тиск та покинутість. У результаті формується водночас і щоденник виживання, і літературний твір атмосфери та метафори.
Інсталяція «Квартира №1» переносить цей досвід у повний масштаб реальний розмір. Простір 1:1 створюється повністю з рукописного щоденника: паперовий інтер’єр — такий же крихкий, як почуття, що він містить, фрагментований, як пам’ять, прозорий, як шкіра. Голоси зі щоденника нашаровуються у змінному звуковому середовищі — шумі свідомості, де пам’ять відмовляється мовчати.
Ця робота ставить питання про неможливість почати з чистого аркуша. Навіть на новій сторінці ми несемо всі попередні. «Квартира №1» — це не реконструкція, а кімната-пам’ять: архітектура травми й виживання, де текст стає стінами, дім — тілом, а тіло — носієм усього, що з ним сталося.
Українська міждисциплінарна художниця та архітекторка, нині мешкає в Амстердамі. Має фахову підготовку у сфері мистецтва (Kyiv Academy of Visual Arts), архітектури (Politecnico di Milano) та когнітивних наук (Amsterdam Medical Centre).
Протягом шести років розвивала підхід situation-specific art, створюючи масштабні інсталяції, прив’язані до простору, часу й контексту, у складі основної команди RAAAF. Паралельно здійснювала власні дослідження пам’яті — як індивідуального втіленого досвіду та як колективного соціального феномена.
Професійний і особистий досвід спонукав художницю поєднати експериментальне ремесло, архітектурні дослідження й напрацювання академічної психології у власній практиці. У такий спосіб вона прагне осмислити та увіковічнити простори, позначені глибокими травматичними подіями — вимушеним переселенням, відсутністю чи болем.
«Роботи Хожай — це глибоко особисте відображення суспільного досвіду втрати й колективної травми. Вона використовує власну чутливість, пам’ять та відношення до минулого і сучасного як оптику, крізь яку досліджує ширший контекст і відгукується на ключові проблеми глобального масштабу, намагаючись сприяти екологічному, соціальному й політичному активізму через мистецтво. Матеріалізуючи й висвітлюючи колективні переломні моменти нашого часу», — Надін Снейдерс.
«Роботи Хожай є водночас мистецьки, історично й освітньо цінними. Вони допомагають орієнтуватися в горі та жалобі у світі, що визначається втратою», — Лорієн Сарабер (AFK).
Головним засобом художниці є архітектурні моделі (часто у масштабі 1:1), адже вони мають потужну комунікативну, символічну та емоційну силу. Вони здатні не лише матеріалізувати простір, а й відкривати приховані історії, що стоять за фасадами, й нагадувати про тягар, який можуть нести ці місця.
У своїй практиці Хожай досліджує ідеї пам’яті, ностальгії та сентиментальності через емоційну значущість простих і знайомих матеріалів. Вони несуть власні історії та зв’язки, здатні викликати особисті спогади й активувати колективні. Процес творення у її роботах зазвичай повторюваний, нав’язливий і нагадує ритуали та традиції, укорінені в різних культурних спадщинах.
