Пашкова Уляна

Модулі можуть створювати тимчасові конструкції: стіни, захисні споруди або нестабільні, химерні форми. Жодна конфігурація не є остаточною — структура передбачає збирання, перекладання і руйнування. Побудова і розпад відбуваються одночасно.

Свідомість неможливо зафіксувати в стабільній формі, адже щодня, щогодини вона змінює свій стан. У своїй роботі я хотіла створити момент, вирваний зі свідомості людини — як спробу пригадування, а не фіксації, як утримання стану. Це тимчасова зупинка в безперервному русі, де будування і руйнування відбуваються одночасно.

Ознаки війни поступово стають частиною повсякденності; рани на тілі й у свідомості намагаються швидко загоїти, хоча повністю зникнути вони не можуть. Цей проєкт працює з пам’яттю як із крихким матеріалом, з якого людина намагається вибудувати внутрішні та зовнішні оболонки захисту.

Ця робота саме про пам’ять — особисту, що перетікає в колективну. Вона формується з цеглинок, фрагментів, спогадів, страхів і відчуттів. Щось зникає поступово, щось кришиться, руйнується, покривається іржею. Фрагменти образів, тілесні й особисті, нутрощі розбитих будинків, відчуття загрози, спогади життя, знайдені об’єкти — усе це є відбитками внутрішніх і зовнішніх руйнувань.