Житня Світлана

Цей проєкт є художнім дослідженням колективної пам’яті та її суб’єктивного відображення в людській свідомості. У своїй роботі я звертаюся до Полтавської області — зокрема до сіл Баранівка Миргородського району та Вельбівка Гадяцького району. Ці населені пункти не зазнали безпосередніх руйнувань унаслідок війни, однак для місцевих активістів і мешканців вони залишаються важливими життєвими осередками та просторами пам’яті. Водночас Полтавщина є регіоном походження моєї матері й пов’язана з моїми власними спогадами та особистими переживаннями.

Проєкт має відкриту структуру та розвивається в процесі. У міру подальшої польової роботи й збирання матеріалів у Полтавській області він поступово розширюватиметься, зокрема за рахунок включення села моєї матері. Таким чином, віртуальний простір постає як динамічне хмарне сховище пам’яті, що зростає разом із новими голосами, історіями та фрагментами досвіду. Світи, які я створюю, є водночас фіксацією реального простору й моїм суб’єктивним сприйняттям цих місцевостей. Це колаж спогадів, у якому події, люди, ландшафти, звуки та історії переплітаються в сюрреалістичний, примарний всесвіт. Подорожуючи цими віртуальними кімнатами, неможливо скласти топографічно точну мапу або вибудувати лінійну історичну послідовність: тут сезони й місця накладаються одне на одне, співи перегукуються зі звуками природи, а текстури розчиняються, мов у сновидіннях.

Важливість цього проєкту для мене пов’язана з особистим усвідомленням крихкості та тимчасовості середовища, у якому ми живемо, — як локального, так і національного. Я намагаюся зафіксувати власні спогади, уявлення й відчуття того, що для мене означає Україна сьогодні: які це села, що в них відбувається, які повсякденні речі й ритуали формують тканину життя. Моє розуміння пам’яті як феномену одночасно індивідуального й колективного визначає художній підхід цієї роботи. Спогади є фрагментованими, не завжди хронологічними, вони переплітаються й трансформуються. Моя пам’ять — не архів і не комп’ютерна база даних, а жива людська структура, у якій фантазія та реальність зливаються в медитативну подорож віртуальними просторами.

Медіум проєкту поєднує польові аудіозаписи звуків і співів, усні історії, 3D-сканування ландшафтів, архітектури, предметів побуту та людей. Усі ці елементи компонуются у віртуальні кімнати на вебплатформі Arrival Space, де глядачі з різних країн можуть вільно пересуватися простором моїх спогадів, досліджувати віртуальний всесвіт Полтавщини, слухати пісні, звуки й роздуми, а також знайомитися з українською культурою та матеріальною спадщиною повсякденного життя.

У цьому проєкті збереження культурної спадщини постає не як документальна реконструкція, а як художній жест — спосіб зафіксувати крихкі, часто непомітні шари пам’яті, що формують нашу ідентичність і зв’язок із місцем. Невеликі локальні громади, які рідко опиняються в центрі суспільної уваги, отримують можливість бути побаченими й почутими в художньому вимірі. Їхні повсякденні практики, ландшафти, голоси та історії мають не меншу культурну й соціальну цінність, ніж відомі історичні пам’ятки, адже саме вони зберігають живу, невід’ємну тканину колективної пам’яті.

Команда та співпраця
Проєкт реалізується у тісній співпраці з місцевими активістками, дослідницями та носіями культурної пам’яті, для яких ці території є простором щоденного життя й відповідальності.

Ганна Кройтор — активістка з села Баранівка Миргородського району, ініціаторка мистецьких резиденцій у своєму селі. Вона підтримувала розвиток проєкту на всіх етапах польової роботи, допомагала зі збором інформації, записом інтерв’ю та налагодженням зв’язку з місцевою громадою.

Валентина Левченко — співачка та дослідниця традиційного українського співу. Її голос і виконавські практики стали частиною звукового пейзажу проєкту та звучать у деяких віртуальних кімнатах як елемент нематеріальної культурної спадщини.

Віталіна Пінчук та Світлана Новікова — активістки з села Вельбівка Гадяцького району. Вони організували мистецьку експедицію у своєму селі, поділилися локальним знанням і показали значущі місця та куточки, що стали важливими складовими віртуального простору.

«Фрагментована нереальність» пропонує простір для інтерпретацій і співпереживання, де хмарне сховище постає як метафора живої системи пам’яті — крихкої, суб’єктивної, багаторівневої та такої, що постійно перебуває в процесі формування.