- Main
- Роботи митців
- Небесний Вівтар
Сацик Наталія
Проєкт «Небесний Вівтар» є спробою осмислення колективної пам’яті в умовах війни через сакральну форму, яка історично була призначена для збереження присутності, а не інформації.
В основі проєкту — автентичний ківот початку ХХ століття, об’єкт літургійного призначення, який традиційно зберігався на престолі й передбачав тілесну взаємодію: наближення, дотик, поцілунок. Цей жест є принципово важливим, адже сакральна пам’ять завжди була пов’язана з тілом і ритуалом, а не з дистанційним спогляданням.
Усередині ківоту розміщені маленькі ікони — дерев’яні дощечки 2,5 × 2,5 см із зображеннями ангелів, які нагадують піксельну форму. Ці ангели не мають індивідуалізованих рис. Вони множинні, малі, розсіяні, і водночас рівноцінні. Така структура заперечує ієрархію єдиного центру й натомість пропонує образ розподіленої сакральної присутності — пам’яті, яка не зберігається в одному місці і не може бути знищена фізично.
Проєкт не намагається дати відповідь на запитання «хто сьогодні є святими». Натомість він досліджує як у сучасних умовах війни формується образ святості, як колективна пам’ять наділяє сенсом жертву, і чи здатні ми по-справжньому усвідомити її масштаб, коли бачимо людину лише у фрагментованому, піксельному вигляді.
У контексті цифровізації пам’яті «Небесний Вівтар» протиставляє архіву і хмарному збереженню досвід, який неможливо повністю оцифрувати. Це пам’ять, що вимагає фізичної присутності, зупинки, зміни масштабу погляду. Щоб побачити ці образи, глядач змушений наблизитися — буквально і метафорично.
Таким чином, проєкт наголошує на крихкості й водночас стійкості колективної пам’яті, яка існує не в даних, а в живому акті співприсутності.
«Небесний Вівтар» — це спроба повернути сакральному його первинну функцію: бути місцем зустрічі з тим, що не можна звести до інформації, але неможливо втратити.
Я українська художниця Наталія Сацик, що працюю на перетині сакрального мистецтва, сучасної експресії та візуальної теології. Моє коріння — у східній християнській традиції, де храм є цілісним мистецьким простором, а літургія — містичним дійством, у якому поєднані музика, архітектура, іконопис і слово.
Я досліджую теми світла, невидимої присутності Бога, ангелів та переосмислюю класичні іконографічні сюжети, надаючи їм нового містичного звучання. Для мене сакральне — це простір, у якому зберігаються відповіді на всі питання, і саме цей простір я прагну передати у своїх роботах.
У засобах вираження я поєдную експеримент і традицію: від технік старих майстрів — темпери на дошках, мінеральних пігментів і золота — до сучасних практик: текстилю, скла, рельєфних абстракцій, графічних технік та енкаустики. Моє мистецтво балансує між каноном і особистим досвідом, воно є молитвою і водночас викликом.
“Моя місія – знайти сучасну мову для сакрального мистецтва, яка говорить до людей сьогодні”