Відкрита можливість

Відкрита можливість

сучасне українське мистецтво з приватних колекцій

Поділитись
21.05.2021 - 31.07.2021 Купити квиток
Поділитись
Про проєкт
  • Про проєкт
  • Експозиція

З 21 травня до 25 липня 2021 року у Центрі сучасного мистецтва М17 відбувається виставка українського сучасного мистецтва з приватних зібрань – «Відкрита можливість».

Виставка «Відкрита можливість» пропонує погляд на сучасне мистецтво України крізь одну з можливих моделей музейного зібрання «тут і зараз», основу для якого закладає спільний внесок українських колекціонерів.

Виставка охоплює нетипово широкі часовий і стилістичний діапазони. За часовими координатами – від кінця 50-х років минулого століття до початку 10-х нинішнього. За стилістичними, за якими й вибудувано логіку експозиції, – від одеського концептуалізму і Харківської школи фотографії до київського нонконформізму й української «нової хвилі», а також митців «поза системою».

Ідея представлення публіці такого погляду була натхненна успішним завершенням кількарічних переговорів між Українським Клубом Колекціонерів Сучасного Мистецтва та французьким Центром Помпіду щодо дарування Центру творів сучасного мистецтва України. Акт передачі творів є не лише своєрідним способом музеєфікації українського мистецтва, але й фактом визнання його в контексті світової культури. І нині 164 роботи українських митців вже в Парижі, у постійній колекції музею. Виставка ж «Відкрита можливість» включила інші роботи авторства цих художників. Проте не лише їх. Зрештою, вона значно розширює окреслене Центром Помпіду поле розуміння сучасного мистецтва України, поповнюючи його додатковими персоналіями. Тож глядачі зможуть побачить твори близько 50 майстрів живопису, фотографії, скульптури, відеоарту з приватних колекцій.

Отже, і дарування збірки мистецтва, і виставка в М17 є продовженням спільної діяльності українських колекціонерів, спрямованої на промоцію українського мистецтва як за кордоном, так і «вдома», та на популяризацію культури колекціонування.

Крім того, проєкт «Відкрита можливість» розкриває важливі підходи до формування образів «сучасного» – можливість створення власних інтерпретацій, наративів та ініціатив, вільних від впливу державних ідеологій та політик, і не обмежених одна одною. У нашому випадку – шляхом збирання об’єктів мистецтва. А також демонструє відкритість такої можливості для всіх охочих.

Вхід на виставку – за квитками.

Вартість квитків:
100 грн для дорослих;
70 грн для студентів, школярів та пенсіонерів.
Придбати їх можна online або безпосередньо у касі Центру.

Члени НСХУ та учасники АТО мають право безоплатне відвідування за наявності відповідного посвідчення.

! Увага !
Продовжують діяти карантинні обмеження.

Наявність захисної маски та дотримання соціальної дистанції – все ще обов’язкові умови відвідування простору.

Проєкт відбувається за підтримки Українського Клубу Колекціонерів Сучасного Мистецтва в межах дослідницького напряму ЦСМ М17 «PROколекції».

Програма проєкту передбачає проведення кураторських екскурсій, лекцій, дискусій, круглих столів, присвячених темі колекціонування, музеєфікації та аспектам сучасного українського мистецтва.

Слідкуйте за подіями в календарі

Члени Клубу: Зенко Афтаназів, Юрій Когутяк, Михайло Царьов, Андрій Адамовський, Володимир Шпільфогель, Борис Гриньов, Вадим Мороховський

  • Інші учасники – колекціонери та діячі культури

Сергій Лебединський, Євгеній Деменок, Тетяна Осадча, Стелла Беньямінова, Леонід Комський, Едуард Димшиць, Максим Волошин, Сергій Махно, Ігор Абрамович, Ігор Воронов, Михайло та Олексій Василенки, Олександр Самченко

  • Куратори

Олександр Соловйов
Вікторія Бавикіна

  • Директорка ЦСМ М17, керівниця проєкту

Наталія Шпитковська

  • Команда проєкту

Інна Курило – проєктна менеджерка
Євгенія Гавриленко – контент-менеджерка
Поліна Геращенко – PR-менеджерка
Марина Пухова – керівниця Meaningful Impact, агенція Havas PR
Назар Бедій – менеджер по роботі з клієнтами, агенція Havas PR
Олександр Бурлака – дизайнер експозиції
Уляна Биченкова – дизайнерка
Антон Прібиткін – дизайнер
Федір Сегін – технічний керівник
Маргарита Якименко – молодша проєктна менеджерка
Вікторія Видиборець – асистентка директорки
Василь Грубляк – художник з освітлення
Наталія Возна – фінансова кураторка
Володимир Ковальчук – помічник технічного керівника

1. Українська «Нова хвиля»

Художників української «нової хвилі» найчастіше супроводжує термін «необароко трансавангардного типу». Трансавангард («через авангард», «по той бік авангарду») – течія в європейському живописі постмодернізму, що за вужчого трактування подекуди пов’язується з її італійською гілкою: такими художниками як Франческо Клементе, Сандро Кіа, Енцо Куккі, Міммо Паладіно. Самий термін запроваджено наприкінці 70-х років ХХ століття італійським критиком Акілле Боніто Оліва. Саме італійці виявились найближчими до «нової хвилі», що постала в українському живописі у другій половині 80-х та асоціюється з творчістю Арсена Савадова, Георгія Сенченка, Олександра Гнилицького, Олега Тістола, Костянтина Реунова, Олега Голосія, Сергія Панича, Валерії Трубіної, Олександра Ройтбурда, Андрія Сагайдаковського, Василя Цаголова, Юрія Соломка, Дмитра Кавсана…

Трансавангардна великомасштабна фігуративна картина, замішана на цитатах, що змішувала змісти деконструкції та міфології, стала тим стрижнем, який об’єднав молоде українське покоління. Творчий метод цієї хвилі відрізнявся підвищеною мобільністю. У центрі уваги була неоекспресіоністська ідея нон-фінітизму. Робота могла бути завершена на будь-якій стадії, її не треба було виписувати та робити досконалою. У пошані була стихійна рука, широкий пензель, імпульсивність, вітальність, навіть використання рідких побутових фарб замість різних професійних.

2. Харківська школа фотографії

Явище українського мистецтва другої половини XX – початку XXI століття. ХШ почалася з групи «Врємя», створеної у 1971 році при Харківському обласному фотоклубі (учасники групи: Євгеній Павлов, Юрій Рупін, Олег Мальований, Борис Михайлов, Олександр Супрун, Геннадій Тубалєв, Олександр Ситниченко, Анатолій Макієнко). Так звана «теорія удару» була засадничою в роботі групи – нетривіальні сюжети, соціальна критика, іронічність, оголене тіло – все це стало інструментами для створення нетипової, іншої фотографії. Окрім введення нових сюжетів, представники групи «Время» експериментували і з технічною стороною фотозображення – саме так з’явились розмальовки Павлова, луріки Михайлова, колажі Супруна та еквіденсіти Мальованого.

Наступна хвиля розвитку пов’язана з утворенням у 1986 році групи «Госпром», яка на відміну від «Врємя», чиї представники тяжіли до маніпуляцій із зображенням, звернулася до прямої фотографії. До групи увійшли Міша Педан, Володимир Старко, Ігор Манко, Леонід Песін, Сергій Братков, Костя Мельник, Геннадій Маслов, Борис Редько. А у 1990-ті роки Борис Михайлов, Сергій Братков та Сергій Солонський об’єдналися у «Групу швидкого реагування».

Паралельно з діяльністю фотографічних груп працювали такі представники ХШ, як Роман Пятковка, Андрій Авдеєнко, Ігор Чурсін, Сергій та Віктор Кочетови, та інші. Новим поколінням Харківської школи стають: група «Шило» (засновники: Сергій Лебединський, Василіса Незабаром, Вадим Трикоз, Владислав Краснощок), Boba-group (Василіса Незабаром та Юля Дроздек), Ігор Чекачков та інші.

3. Художники поза системою

Узагальнювальний термін, що позначає художників-візіонерів, відлюдників, творча практика яких є незвичною, відмінною від усталеного мистецтва свого часу. Роботи таких митців важко віднести до конкретного стилю чи напрямку мистецтва – вони експериментальні, напружені, експресивні, ба навіть дивні. На відміну від представників схожої течії – ар-брюту (самобутнє брутальне мистецтво, створене непрофесійними художниками) – такі митці зазвичай мають профільну освіту і володіють великим набором професійних навичок, але що ще важливіше – їхня творчість завжди є усвідомленою. В українському культурному контексті яскравими представниками такого мистецтва є Федір Тетянич, Мирослав Ягода, Стас Волязловський.

4. Нонконформізм

Суспільно-мистецьке явище, що сформувалось як протидія соцреалізму та офіційному мистецтву радянської доби. Фундаментом нонконформізму були ідеї свободи, вільної творчості, інакомислення, естетизації мистецтва та відродження національної культури. Близькими за значенням до нонконформізму є терміни «неофіційне мистецтво», «дисидентство», «шістдесятництво» та «андеґраунд». Українські нонконформісти у візуальному мистецтві – це Карло Звіринський, Григорій Гавриленко, Флоріан Юр’єв, Олександр Аксінін, Вілен Барський, Олег Соколов, Валерій Ламах, Володимир Наумець та інші.

5. Одеський концептуалізм

У 60-80-ті роки в Одесі не просто існував пласт незалежних художників – формувалась ціла система альтернативної культури, що вміщала низку груп, поколінь та індивідуальностей. Викликає зацікавленість насамперед друга хвиля одеського нонконформізму – концептуальна. Виникла вона на перетині 70-х – 80-х років великою мірою під впливом діяльності Валентина Хруща (одного з лідерів першої нонконформістської хвилі – живописної). Особливу роль у розвитку концептуального напрямку зіграла на початку творчість Леоніда Войцехова, а потім – Сергія Ануфрієва, який був учасником групи «Інспекція “Медична герменевтика”». Слід відзначити й таких художників, як Юрій Лейдерман, Ігор Чацкін, група «Перці» (Олег Петренко та Людмила Скрипкіна), Станіслав Подлипський. Це явище супроводжували саморепрезентативні форми, серед яких особливого поширення набули квартирні виставки, які слугували також місцем вільного спілкування. Основними центрами другої хвилі були: спочатку – «комуна» Віктора Сальникова в районі Відради, а потім – квартира Ануфрієвих на вулиці Сонячній та квартира Войцехова на вулиці Асташкіна.

Важлива особливість – панівний вплив на візуальні образи словесності, місцевої розмовної культури. Це переважно поведінкове мистецтво, в основі якого лежить жест художника – легкий, спонтанний, необов’язковий, ефемерний, а вже в іншу чергу – самий твір. Дисидентство одеситів радше розумілось як внутрішнє, їхні роботи уникали політичного шаржування та прямої соціальної критики, хоч і зазнавали контролю з боку КДБ. Серед квартирних «колективних дій» великий відгук викликала експозиція «Рідня», що була зібрана в 1983 році на Сонячній, із вуличних – не залишились непомітними акції: «Враз» у Держсаду, «Розвідка художніх покладів», «Вони поплатяться нам за це».

6. Пластична абстракція

В Україні періодично відбувались сплески абстрактного мистецтва. І не тільки в далекі десяті та двадцяті роки минулого століття, але й протягом останніх трьох десятиліть, в які можна знайти прояви й геометричної, і експресіоністичної, і мінімалістичної абстракції. Широка відмова від живопису, перш за все фігуративного, що сталася в 90-ті роки, відкрила обшири для пластичної абстракції групи «Живописний заповідник» (Тіберій Сільваші, Олександр Животков, Анатолій Криволап, Микола Кривенко, Марк Гейко), яка несподіваним чином прищепила поставангардній Україні модерністську традицію: принципи абстрактного експресіонізму тихоокеанської школи 50-тих та її європейських аналогів. Після міленіуму вони позиціонували себе вже переважно окремо. Попри всі експерименти концептуального спрямування для виявлення «чистих сутностей», група все ж реліктово тяжіла до акту живопису, активного та глибокого пропрацювання малювальної поверхні, зберігаючи живопис у вигляді живопису як такого, заснованого на інтровертованості погляду та суб’єктивній чуттєвості.