Зарубіжні колекціонери: Пеґґі Ґуґґенгайм // Дослідницький проєкт «PROколекції»

Чи не найбільш знана колекціонерка і галеристка за всю історію, Маргарет «Пеґґі» ҐУҐҐЕНГАЙМ (1898-1979), була онукою відомого магната-гірничовидобувача Маєра Ґуґґенгайма, родоначальника сімейства. Її батько, Бенджамін Ґуґґенгайм, був п’ятим сином у родині й одним з тих, хто продовжив сімейну справу; але найбільшої слави зажив, загинувши на борту «Титаніка» у 1912 році (йому було присвячено сцену у фільмі Джеймса Кемерона, пізніше видалену, засновану на свідченнях очевидців). У 1919-му, після досягнення 21-го року, Пеґґі успадкувала батьків статок й одразу вирушила у дуже недешеву подорож Сполученими Штатами. Знаходимо у її мемуарах кумедну згадку, що належить до цього періоду:

«Через деякий час до мене приїхала Маргарет Андерсон і спитала, чи не погодилася б я передати якусь суму грошей для журналу The Little Review, а також представити її моєму дядькові [Соломону Ґуґґенгайму]. Вона сказала, якщо війнам і можна запобігти, то лише пожертвами на користь мистецтва. Бувши юною та наївною, я повірила, що зможу відтермінувати наступну світову війну на декілька років, якщо дам п’ятсот доларів The Little Review. Я відправила Маргарет до того свого дядька, який роздавав шуби, і якщо вона не домоглася від нього п’ятисот доларів (тепер я вже не пам’ятаю точно), то вже напевно отримала шубу».

Пеґґі Ґуґґенгайм у фотооб’єктиві Юджина Колба, у сережках від Александра Колдера, 1952.
Фото з приватного Пеґґі Ґуґґенгайм. Взято з сайту thoughtgallery.org

Скоро наша героїня влаштувалася клеркинею до авангардної книжкової крамниці свого кузена, де замість платні мала 10-відсоткову знижку на придбання книжок і купу цікавих знайомств. Саме це й визначило подальші смаки Пеґґі на мистецтво та оточення. Книжкова крамниця подарувала, серед іншого, знайомство з майбутнім першим чоловіком – дадаїстським скульптором і письменником Лоуренсом Вейлом – і першою абстрактною картиною, якою була робота Джорджії О’Кіф.

У 1920-му Пеґґі поїхала до Європи з метою побачити якомога більше картин. За власними споминами, заради якогось одного полотна, що зберігається десь у малесенькому містечку, вона ладна була долати величезні відстані. Тоді її серце більшою мірою ще належало старим майстрам, особливо італійського Ренесансу. Згадує Пеґґі, як з легкої руки свого приятеля прочитала одного з найавторитетніших знавців цієї епохи, Бернарда Беренсона:

«Він [приятель] сказав, що мені ні за що не збагнути Беренсона, і ця заява дала свій ефект. Я негайно придбала і проковтнула сім томів визначного критика. Після цього я все життя намагалась дивитися на все з точки зору семи положень Беренсона. Якщо мені вдавалося знайти картину з тактильною цінністю, я приходила у захват».

Короткострокова подорож переросла у 20-річне проживання в уподобаному Парижі. Пеґґі одружилася з Лоуренсом Вейлом і разом з ним стала постійною учасницею художньої спільноти. Вона потоваришувала майже з усіма найвиднішими митцями-модерністами, серед яких і Марсель Дюшан – людина, що здійснить відчутний вплив на її діяльність як колекціонерки й галеристки.

Пеґґі Ґуґґенгайм в оточенні європейських митців-вигнанців у Нью-Йорку
у фотооб’єктиві Хермана Ландшорффа, 1942.
Фото взято з сайту gibbesmuseum.org

Під час чисельних сварок з енергійним і запальним Лоуренсом вона, почуваючись неповноцінною поряд з його творчою силою, часто дорікала чоловікові безгрошів’ям: мовляв, усі гроші, що вони витрачають, належать їй. Лоуренс у відповідь казав, що перебування Пеґґі у світі богеми – подарунок долі, і оскільки, окрім грошей, вона більше нічого не може запропонувати цьому світові, то її обов’язок – ділитися своїми грошима з «тим геніальними людьми, з якими [їй] дозволено було спілкуватися». Можливо, це також зіграло свою роль на користь завзятого меценатства Пеґґі Ґуґґенгайм.

Лоуренс Вейл. Без назви і дати. Робота з колекції Пеґґі Ґуґґенгайм.
Зображення © Estate of Laurence Vail
/
Пеґґі Ґуґґенгайм, Лоуренс Вейл та їхній первісток Синдбад.
Фото взято з susiripa.blogspot.com

Десяток років потому, коли в минулому лишилося заміжжя із Лоуренсом і багацько інших романів, та вже свого кінця добігала любовна історія з письменником і викладачем Дугласом Гарманом, в історії Пеґґі стався поворотний момент.

«Коли я усвідомила, що наше спільне з Гарманом життя скінчилося, я виявилася позбавленою всілякого заняття – до цього п’ятнадцять років я тільки те і робила, що була чиєюсь дружиною. Проблему вирішила моя подруга Пеґґі Уолдман, яка запропонувала мені відкрити своє видавництво або галерею».

Вибір пав на галерею, а її специфіку визначило знову ж таки коло знайомств. Галерея Guggenheim Jeune розчинила двері у Лондоні в січні 1938-го. У той рік Марсель Дюшан познайомив Пеґґі з Жаном Кокто і було вирішено, що саме виставкою його робіт відкриється новий простір. Власне, і експозицію першої виставки оформив Дюшан. Для самої Пеґґі тісне «спілкування» з мистецтвом абстракціоністів та сюрреалістів лише починалося.

Робер Делоне. Вікна, відкриті одночасно. 1-ша частина, 3-й мотив, 1912.
Робота з колекції Пеґґі Ґуґґенгайм © The Solomon R. Guggenheim Foundation

Пеґґі писала, що все ще не думала тоді про колекціонування. Однак неодмінно купувала хоча б одну роботу з кожної проведеної в галереї виставки, аби не ображати митців (бо гарних навичок продажу ще не набула). За два роки після відкриття галереї Пеґґі загоряється мрією звести музей сучасного мистецтва. Ця мрія і дасть основу знаменитій колекції Пеґґі Ґуґґенгайм.

Макс Ернст. Ліс, 1927-28.
Робота з колекції Пеґґі Ґуґґенгайм. Зображення © Max Ernst, by SIAE

Під час планування першої виставки вже майбутнього музею Герберт Рід склав для неї перелік картин (з правками Марселя Дюшана, Неллі ван Дусбург – дружини знаменитого архітектора і художника-абстракціоніста Тео ван Дусбурга, та самої Пеґґі). Більшість з картин планувалося позичити та привезти до Лондону з Парижа. Проте Друга світова війна змусила ініціаторів відмовитися від першочергових планів. Пеґґі довелося зостатися у Франції. Разом з Неллі ван Дусбург вони виношували план створення колонії для митців на час війни: Пеґґі б виділяла кошти на їх утримання, а вони б, своєю чергою, дарували їй картини для майбутнього музею. Цей план теж не справдився. Проте до своєї евакуації до Америки у 1941 році Пеґґі поставила собі за мету придбати всі твори з переліку Герберта Ріда, купуючи по картині на день, що вона дійсно і робила. Навіть того дня, коли Гітлер увійшов до Норвегії. Так було зібрано колекцію, в якій опинилися роботи Костантіна Бранкузі, Сальвадора Далі, Фернана Леже, Альберто Джакометті, Макса Ернста (другого офіційного чоловіка Пеґґі), Піта Модріана, Василя Кадинського, Іва Тангі, Пауля Клее, Рене Маґрітта тощо. Про те, що зібрання «випереджало свій час» можна судити хоча б з того, що вивезти його з окупованої нацистами Франції в офіційному порядку не вдалося – у цьому власниці відмовили, скидаючись на відсутність художньої цінності колекції.

Ів Тангі. Без назви, 1938.
Робота з колекції Пеґґі Ґуґґенгайм. Зображення © Yves Tanguy, by SIAE

У Нью-Йорку Пеґґі відкрила нову галерею під назвою The Art of This Century Gallery (функціонувала до 1947 року), головною зіркою якої став Джексон Поллок. Після розлучення з Максом Ернстом, який до того був і її головним протеже, Пеґґі цілком «присвятила себе» Поллоку, стосунки з яким, однак, не вийшли за межі формату «художник-покровителька».

Пеґґі Ґуґґенгайм та Джексон Поллок перед муралом у передпокоях міського будинку Пеґґі,
близько 1944. Фото з книги Jackson Pollock: Phaidon Focus (uk.phaidon.com)
/
Джексон Поллок. Напрям, 1945. Робота з колекції Пеґґі Ґуґґенгайм.
Зображення © Pollock-Krasner Foundation / Artists Rights Society (ARS), New York, by SIAE

Колекція була показана у 1948 році на Венеційській бієнале, коли та відновила свою роботу після війни. Зібрання Пеґґі зайняло грецький павільйон. Деякі заголовки охрестили його «Ноївим ковчегом» для європейського та американського мистецтва першої половини ХХ сторіччя. Публіка за межами США вперше побачила роботи Джексона Поллока, Марка Ротко, Кліффорда Стілла. Сьогодні цей показ вважається віховою подією для всього художнього світу.

Пеґґі Ґуґґенгайм на сходах грецького павільйону
з роботою «Інтер’єр» (1945) своєї дочки Пеґін Вейл, XXIV Венеційська бієнале, 1948
Зображення © The Solomon R. Guggenheim Foundation
/
Пеґін Вейл. Родинний портрет, 1950-ті.
Робота з колекції Пеґґі Ґуґґенгайм. Зображення © Hélion / Rumney
/
Портрет Пеґін Вейл Ґуґґенгайм. Фотограф невідомий

Нині колекція Пеґґі Ґуґґенгайм зберігається у Венеції в однойменному музеї – Peggy Guggenheim Collection. Права власності належать Фонду Соломона Ґуґґенгайма.

Пристрасть Пеґґі до мистецтва перепліталася з пристрастю до його творців, чого вона ніколи не приховувала. Важко зрозуміти, що чи кого вона любила більше. З багатьма митцями, яких вона підтримувала, Пеґґі мала стосунки, про що детально розповіла у цитованій тут автобіографії.

І ще один недбалий штрих до портрета. Описуючи складнощі, з якими довелося зіткнутися у бажанні придбати роботу Константіна Бранкузі, Пеґґі напише:

«Лоуренс жартома запропонував мені вийти заміж за Бранкузі й успадкувати всі його скульптури. Я промацала ґрунт у цьому напрямку, але дуже скоро зрозуміла, що він має інші плани на цей рахунок і робити мене спадкоємицею не збирається».

Пеґґі Ґуґґенгайм зі скульптурою Константіна Бранкузі у фотооб’єктиві Роже Андре, 1930-ті.
Фото взято з сайту theredlist.com
/
Константін Бранкузі. Майастра, близько 1912.
Робота з колекції Пеґґі Ґуґґенгайм. Зображення © Succession Brancusi

• Цитати наведено за виданням: Пегги Гуггенхайм. На пике века. Исповедь одержимой искусством. – М.: Ad Marginem, 2018.

Радимо почитати для повноти образу!

• З роботами з колекції Пеґґі Ґуґґенгайм ви можете ознайомитися на сайті музею Peggy Guggenheim Collection.

ЦСМ М17 запустив дослідницький проєкт «PROколекції». Запрошуємо Вас стати частиною цього проєкту, висловивши свою думку про колекціонування і його вагу у розвитку культури!

Якщо Ви художник/-ця, артменеджер/-ка, мистецтвознавець/-виця, колекціонер/-ка або просто поціновувач/-ка мистецтва, пройдіть наше «PRO: опитування».