- Main
- Роботи митців
- Загублені в свободі
АнтіГонна
У своїй творчості AntiGonna пропонує надзвичайно особистий погляд на триваючу війну в Україні та на власну позицію в ній. У роботі Lost in Freedom (укр. Загублені в свободі) вона блукає оголеною — тобто повністю вразливою та позбавленою соціального статусу — серед руїн у Києві, Бучі, Ірпені, Гостомелі та Бородянці. Її ніжне тіло подекуди розчиняється в голограмі, ніби розщеплюється між двома особистостями — людиною Оксаною та художницею AntiGonna.
Спустошена, зруйнована, вирвана з корінням, вона шепоче прокльони й закляття — або, можливо, це марення людини, яка провела кілька днів під завалами, чи стогін із потойбіччя. Уже байдуже, Бог це чи Диявол — хтось мусить прийти й урятувати нас будь-яким способом.
Однак її блукання та рахування можна також сприймати як акт катарсису — єдиний спосіб прорватися й колись у майбутньому примиритися з болісним минулим. Колись, але не сьогодні.
Під мистецьким ім’ям AntiGonna та у складі продакшну AntiGonStaff працює Оксана Андреєва (нар. 1986, Вінниця, Україна) — незалежна режисерка, художниця, акторка та продюсерка. Її практика охоплює широкий спектр медіа: від експериментального документального кіно, відеоарту й VR 360 до театральних перформансів, фотографії та інсталяції. Мисткиня досліджує теми страху, насильства, смерті та магічних ритуалів через нові перспективи сексуальності. Художниця базувалася у Києві та Варшаві, а від 2022 року мешкає й працює у Парижі.
У творчості AntiGonna особливе місце займає жанр porn horrors — поєднання еротики та горору, де обидва елементи взаємно нівелюють споживацький вимір, натомість постаючи як ритуальні дії, що надають жахові буття умовної, майже бутафорної форми. Ці художні «ритуали» є спробою приручити страх життя й водночас відкрити приховані механізми виживання. Практика художниці також занурюється у процес осмислення власної ідентичності, дослідження багатовимірності сексуальності та гендерної приналежності, тож діяльність AntiGonStaff невіддільна від роботи з травмою.
Її проєкти тяжіють до межового простору між експериментальним кінематографом, театральною сценою та перформансом, іноді набуваючи форм медіаінсталяцій чи фотографічних серій. Центральними темами у практиці художниці залишаються страх, секс і смерть як феномени колективної уяви. Хоча її роботи мають автобіографічне підґрунтя, образність завжди метафорична, перетворена на засіб художнього висловлювання. На переконання художниці, суспільні табу й заборони утримують колективну свідомість у стані напруги, однак відповіддю на це має бути не замовчування чи засудження, а навпаки — відкрите проговорення, що дозволяє кожному зустрітися зі своїм власним «я».
