Рай Михайло

Щоденник окупації Михайла Рая.

21 березня. Z-зомбі

Сьогодні, певно, був останній мітинг за український Херсон. Росгвардія, яка прибула до міста на день раніше, розігнала протестувальників шумовими гранатами та автоматними чергами. Є поранені. Тепер збори під забороною, а люди продовжують пропадати. Чиновників у селах дедалі частіше забирають та відвозять у невідомому напрямку. Найімовірніше, для ввічливих розмов про перспективи створення “Херсонської Народної Республіки”. Українську гуманітарну допомогу вкотре не пропустили. У Чорнобаївці, окрім російських військовослужбовців, помирає з голоду 3 мільйони курей на одній із найбільших у Європі птахофабрик. У повітрі відчувається напруга. Багато хто розуміє, що відносна тиша, що тривала останні дні, це затишшя перед бурею.

Часто чую від людей у країні казкарів, що їх не цікавлять події в Україні, бо вони “аполітичні”. А буває так, що вони нам просто не вірять і переказують нам казки, почуті у своїх офіційних казкових ЗМІ. Звичайно, набагато приємніше вірити в те, що ти причетний до великої справи великого народу, ніж у причетність до військового шантажу сусідніх країн та вбивства мирного населення. Не вперше мільйони людей стали подібними до зомбі, не здатні бачити, чути, думати, говорити і співчувати. Аполітичність це не той термін, яким можна виправдати боягузтво та байдужість до варварства, яке вершиться за ваші гроші та під вашу відповідальність. Аполітичність це безсилля щось змінити у своїй країні і причина того, що хтось підміняє ваші цілі своїми, руйнуючи ваше життя. Незабаром туман розвіється і ви зіткнетеся на повній швидкості з реальністю, як це вже одного разу було у 90-х роках минулого століття. Чим наполегливіше ви їй чините опір, тим швидше до неї рухаєтеся і тим щільніше вона стає. Зіштовхнувшись, ви надовго поринете в найнеприємнішу емоцію – сором. Але тільки в тому випадку, якщо ви не зробили те, що могли.