Рай Михайло

Щоденник окупації Михайла Рая.

19 жовтня. Людське обличчя

У якийсь день найспеціальнішої в історії людства військової операції демілітаризація непомітно перейшла в русло
деіндустріалізації та деелектрифікації всіма підручними засобами: іранськими мопедами, прасками, молотками та
ватниками. Напевно, зараз і взимку в Росії хочуть показувати по телевізору налякану і замерзлу Україну, тому й роблять
капіталовкладення в новини, які мають радувати глядача. Як і все, що робиться в рамках цього дивного заходу, ця
вистава призначена для внутрішнього російського споживача. Вона потрібна для того, щоб видавити ще хоч трохи
гнівогною з виснаженого і впавшого в апатію ватного болота ура-патріотів, на якому стоїть фундамент російської влади. «У війні не буває переможців – лише переможені». Фраза належить Невілу Чемберлену, прем’єр-міністру Великобританії в 1937-1940 роках. Він проводив політику умиротворення агресора, робив поступки Гітлеру та Муссоліні в надії виторгувати мир. Що з цього вийшло ви напевно знаєте. Примітно, що західні політики через майже 80 років намагались зробити те саме. На війні точно є переможці і ті, що зазнали поразки. Причому з обох сторін, що воюють.

Переможці змогли відрізнити істину від брехні та йти за нею всупереч усьому. Переможці змогли подолати власний
страх. Переможці зрозуміли, що тільки об’єднавшись у них є шанс вижити, відсунули конфлікти (і тим більше мовні) та
особисті амбіції на другий план, а ті, що програли, так і залишилися тими, хто піклується тільки про себе. Переможці
здобули віру. У себе, у вищі сили, у справедливість та чистий намір. Переможці змогли прийняти нові обставини та гіркоту втрати. Переможці навчилися жити у повній невизначеності та непередбачуваності, ефективно справляючись зі стресом та емоційними навантаженнями. Переможці зрозуміли, що у цьому світі насправді цінно і варте того, щоб за нього боротися, а що вторинне. Переможець, незважаючи на всі страхіття війни, зміг залишитися людиною. А найтрагічніша поразка це втратити людське обличчя. І зробити це набагато простіше, ніж здається. Не лише на полі бою, а й перед екраном монітора. Коли ми відвертаємося від подій і людей, які потребують нашої допомоги, чи коли перестаємо бачити людину в особі ворога. Заплутаний, злісний, жорстокий і дурний, але все одно людина. Багато в чому від нас залежить те, яким буде мир після війни. Чи станемо ми боротися один з одним, коли зовнішніх ворогів не стане? Переможені захочуть помститися чи бути такими, як ми?