Рай Михайло

Щоденник окупації Михайла Рая.

5 березня. Сон Метелика (текст дописаний після звільнення)

На вулицях 90-ті. 30-метрові черги за хлібом, у центрі мітинг за вільну Україну. Ковід вже нікого не ширяє, його
витіснила зараза ще гірше. Це сталося ще першого березня. Минулі дні були напруженими, я не випускав телефона з рук,
читаючи новини, які розгорталися швидше, ніж можна було собі уявити. Прокинувшись вранці, я перш за все зайшов в
группу телеграм, де публікували останні події за повідомленнями від самих громадян. Там повним ходом ширили фото російських солдат, що йшли пішки повз вікна нашого мікрорайону. За кілька хвилин я побачив їх і під своїм вікном. Мені було боляче і незрозуміло, чому вони йдуть вулицями мого міста без жодного спротиву з нашої сторони. До мене приєдналась моя дружина, ми разом стояли на балконі і знімали їх крізь жалюзі, намагаючись порахувати і роздивитись, чим вони озброєні. Ми сподівались, що наше відео, надіслане в чат-бот телеграму дозволить нашим військовим хоч щось зробити, що вони не залишили нас тут, на одинці з ворогом.

На жаль, мої сподівання не були марними. Коли російські солдати майже закінчили свій обхід нашого мікрорайону і повертали в напрямку селища Куйбишеве, де на них чекала техніка, з’явилися бійці територіальної оборони. Бій розпочався під вікном нашого балкону, можливо, для того, щоб ми його запам’ятали на все життя (і засняли на відео). Поверх одного розпачу швидко накладався інший, тому що російській до зубів озброєнній орді з кулеметами і гранатометами, яких прикривала броньована техніка, приїхала протистояти група в десяток людей з автоматами в пуховиках і в’язаних шапках на старій ладі 99. Абсурдність ситуації наче підкреслював чоловік з білим пакетом в руках, який, як ні в чому не бувало, прогулювався, відчайдушно не чуючи пострілів, вулицею за кілька метрів від вогневих позицій бійців тероборони. Вони привернули його увагу до того, як по ним почали гатити з автоматичного гранатомету і крупнокаліберних кулеметів.

На щастя, більшість з цих людей змогли втекти від вогню, чого не скажеш про бійців, які в той самий день загинули в Бузьковому парку і пожежній частині на вулиці Нафтовиків. Та під нашим вікном наші бійці змогли затримати просування російської техніки в місто годин на 5. Ми спостерігали за ними з того ж вікна, вже без марних сподівань, як Тигр-и, Патріот-и і БТР-и по 5-10 метрів в хвилину обережно крокують в “світле майбутнє”. Казкар сказав, що “спецоперація” зі знищення суверенітету країни продовжиться, доки її мети не буде досягнуто. Він не сказав, що й санкції продовжаться, доки їх мети не буде досягнуто.