Концентрація волі

1 червня Центр сучасного мистецтва М17 відкриває другу частину масштабного проєкту «Концентрація волі» в рамках XV платформи культурних ініціатив «Новітні спрямування». Організаторами виставки виступили Національна академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва та Центр сучасного мистецтва M17.

Експозиція в М17 поєднає в собі мистецькі твори, які з різних сторін розкривають наслідки повномасштабного російського вторгнення. В експозиції – відео-арт, фотографія, інсталяція з уламків військового обладнання, об’єкти, графіка, живопис, скульптура.  

Мета проєкту – показати сучасне мистецтво, в якому розкривається українська візія волі, тобто тих ментальних сил, які щодня допомагають у визвольній боротьбі українського народу проти рашизму. 

“Слово «воля» в українській мові має кілька значень. Одне з них – синонім слова «свобода», а інше – означає ментальну силу, яка дозволяє залишатися вмотивованим попри будь-які перешкоди на шляху до мети. Сьогодні такою метою є перемога України у розв’язаній росією війні”, – Андрій Сидоренко, куратор проєкту «Концентрація волі»

“З перших днів повномасштабного вторгнення Україна продемонструвала екстраординарну концентрацію волі: до відсічі, до боротьби, до життя, до перемоги. Колективний спротив мільйонів, в центрі якого – почуття гідності, складається з індивідуальних рішень та вчинків, які на очах змінюють світ. В цьому проєкті представлено широкий спектр мистецьких рефлексій на нову реальність, яка нас трансформує”, – Ірина Яцик, кураторка проєкту «Концентрація волі»

“Для нас важливо, що відновлення діяльності М17 ми розпочинаємо саме з цього виставкового проєкту, який об’єднує три інституції, і відображає бачення прояву волі під час турбулентних історичних часів. Протягом останнього року мистецтво дозволяло певною мірою “вижити”: повсякчас ставало терапевтичною практикою як для митців, так і для поціновувачів мистецтва. Художники відіграли і продовжують відігравати важливу роль, адже підтримують моральний дух нації і об’єднують людей”, – Наталія Шпитковська, Директорка ЦСМ М17

Для того, щоб знайти найбільш відповідні для ідеї проєкту твори, куратори провели міжнародний open call, а також запросили авторів влучних творів, які стали особливо відомі під час повномасштабної війни. В результаті, учасниками проєкту стало понад 70 художників, роботи яких експонуватимуться одразу у виставкових просторах трьох інституцій організаторів: Інституті проблем сучасного мистецтва (ІПСМ), M17 та Національній академії мистецтв України (НАМУ). 

Кожна з трьох локацій матиме свій унікальний список учасників та експозицію мистецьких творів.

В експозиції М17 можна буде побачити твори: Єви Андронікіду, Макса Вітика, Софії Голубевої, Маріанни Гончаренко, Сергія Гулєвича, Людмили Давиденко, Ангеліни Дацюк, Дмитра Доценка, Дмитра Ерліха, Маргарити Журунової, Сергія Западні, Микити Зігури, Сергія Корнієвського, Альони Кузнєцової, Костянтина Лапушена, Катерини Лісової, Антона Логова, Богдана Локатиря, Максима Мазура, Маріанни Маслової, Наталії Охман, Євгена Павлова, Тетяни Павлової, Анастасії Подерв’янської, Сергія Попова, Едуарда Потапенкова, Михайла Рая, Людмили Раштанової, Владислава Рябоштана, Віктора Сидоренка, Тіберія Сільваши, В’ячеслава Странніка, Василя Татарського, Микити Тітова, Олесі Трофименко, Микити Цоя, Олександра Чекменьова, Оксани Чепелик, Олексія Чистотіна, Іллі Чичкана, Саші Чичкан, Володимира Шапошнікова, Марії Шевченко, Захара Шевчука, Юлії Шибіркіної, Владислав Юдіна, Альбіни Ялози.

Для відкриття другого етапу проєкту “Концентрації волі” – виставки в ЦСМ М17 – важливу роль відіграла підтримка Art Support Fund. 

Концепція: 

Сучасна історія дедалі більше нагадує битву характерів, в якій на перший план виходить питання політичної волі. До такого висновку спонукає війна. З перших днів вона випробовує на міцність волю всіх, хто на стороні України та демократії. На щастя, українцям вдалося не тільки вистояти, але й створити своєрідне силове поле народного гніву, до якого зараз залучені вже десятки мільйонів людей.

В цьому силовому полі свобода розкриває свій особливий зміст, який не завжди усвідомлюється у мирний час. Вона постає не як прагнення до безмежної влади, а, навпаки, як воля до колективного спротиву будь-якій тиранії.

Ще у ХІХ столітті Г. Гегель висловив ідею, що «Світовий Дух» спрямовує хід історії до подолання деспотії та усвідомлення людством цінності свободи. Сьогодні все вказує на те, що «Світовий Дух» обрав саме Україну місцем битви двох полюсів, де вирішується подальша доля людства. З одного боку — архаїчна диктатура, яка тримається на брехні та насиллі, а з іншого — міжнародне громадянське суспільство, в якому віра в розум перемагає ксенофобію та варварство. І це не просто різні світогляди, це — різні цивілізаційні моделі, навколо яких тисячі років акумулюються протилежні вольові імпульси, що зійшлися зараз в епічній битві.

Те, що сьогодні практикує російське керівництво, є спробою повернути суспільство в прадавні часи, колиправителі мали абсолютну владу, а релігія вчила суспільство тотальному патерналізму.

Безуспішні намагання стати Третім Римом ще у ХХ столітті пробудили в російському суспільстві не лише інтерес до архаїки, а й пристрасть до первісних культів, в яких мертві вожді панують над живими. Чого вартий тільки величезний могильний склеп Леніна на центральній площі Москви, який став місцем поклоніння покійним тиранам радянського минулого. Політична некрофілія де-факто перетворилася на російську національну релігією, в якій путін зараз прагне стати третім після Леніна та Сталіна. Ця релігія має свої книжки, пам’ятники та ритуали, в яких сакралізуються часи масових вбивств та руїни Другої світової війни. Втекти від цієї релігійної плісняви в російських реаліях дуже складно, адже вона пустила своїспори в усьому — від дизайну консервів до пихатої манери спілкування на телевізійних шоу.

Активне впровадження некрокульту відбулося приблизно в часи, коли за проєктом більшовиків був знищений Михайлівський собор у Києві. Заміною хреста на п’ятикутну зірку Сталін показав, що він прийшов, щоб зайняти місце не тільки Леніна, а й Ісуса Христа. То був добре продуманий символічний акт, оскільки саме з Києва та українських земель християнство поширилося на російську територію. Однак у підсумку ці тоталітарні збочення в Україні так і не прижилися, адже Хрещення Русі мало не тільки релігійне,але й суспільне значення, ставши відправною точкою формування української культури в складі європейського цивілізаційного простору.

Українцям не потрібно було «пробивати» вікно в Європу, як це робили в Московії, тому що європейська культура вже була в Україні, синхронізуючи суспільне життя з ідеалами Відродження, Просвітництва та Романтизму.

Тому недивно, що концепції західних гуманістів про право народу на спротив деспотії неодноразово застосовувались в Україні на практиці — починаючи від Національно-визвольної війни 1648–1657 років до Революції гідності, а тепер і на фронті російсько-української війни.

Замість того, щоб наблизитись до європейської культури на рівні прогресивних ідей, російські правителі протягом століть намагаються імітувати в своїх володіннях типовий європейський ландшафт — разом із людьми, художньою культурою та побутом.

Однак трансплантація західної культури за рахунок підкупу іноземних спеціалістів кожен раз переживає клінічне відторгнення на рівні глибинних сенсів. Імітація постійно намагається атакувати та знищити оригінал, щоб остаточно вирішити болючу проблему власної ідентичності. Це систематично простежуєтьсяу геополітичних відносинах РФ як із Заходом, так і з Україною, коли російські пропагандисти намагаються незграбно фальсифікувати всесвітню історію.

Сьогодні для російської влади, аби підтримувати у суспільстві агресивну антизахідну істерію, не існує жодних табу. Вони змішують у своїй пропаганді все що завгодно: православні ікони, радянсько-імперську символіку, гомофобію, сексизм, конспірологію. Цими «скрєпами» вони постійно зшивають політичне тіло «Ерефії», яке від цих процедур вже давно нагадує жалюгідну потвору доктора Франкенштейна.

З цих причин у російських реаліях практично не залишилося істин та вчень, які ще не зазнали підміни або симуляції. Зміст таких зловживань яскраво ілюструють російські кримінальні тату, серед яких можна знайти дивні поєднання біблійних сюжетів разом із портретами Леніна та Сталіна на тлі церков і колючого дроту. Імперське мислення воліє бачити навіть Ісуса в одній компанії з диктаторами, перед якими кожен має відчувати своє рабське становище. Адже роздивитися в образі Ісуса ідеолога визвольного руху від свавілля Римської імперії можуть тільки вільні люди, у історичній пам’яті яких є не одна успішна революція та повалений узурпатор.

Здавалося б, у сучасному житті релігія знаходиться вже давно не на першому місці, однак релігійні почуття нікуди не зникли, просто тепер, як передчував Ф. Ніцше, їх частіше викликають історії лідерів суспільного життя — людей, які надихають своєю сміливістю, розумом, харизмою та уявою, воїнів та волонтерів, які рятують світ від варварства та занепаду. Релігійного сенсу може набути й художній твір, якщо він стає джерелом екзальтованого інсайту.

На думку А. Шопенгауера, мистецтво знайомить особистість з трансперсональною уявою, в якій розкривається метафізична сутність «світової волі». І не так важливо, наскільки фантастичним є сюжет або настрій художнього твору, головне — які ідеї в нього вкладені, адже мистецтво здатне формувати не тільки емоційний інтелект, але й соціокультурну ідентичність.

Саме тому в СРСР забороняли книжки Д. Орвелла, натомість в кожній школі вивчали твори про «підняту цілину» та індустріалізацію. Під цензурою були також М. Йогансен, М. Хвильовий, В. Стус та інші українські письменники, яких вабили європейські ідеали емансипації. Але сьогодні, коли необільшовизм і далі б’єтьсяу провінційній антизахідній риториці, міжнародна спільнота все з більшим натхненням відкриває для себе українську візію свободи в творчості О. Архипенка, В. Єрмілова, К. Малевича, Г. Нарбута та М. Примаченко.

Події та постаті, асоційовані з визвольною боротьбою, мають, звісно, своє місце й час, але в екзистенційному сенсі це не заважає сильніше та виразніше відчувати їх смисловий зв’язок одночасну присутність, в якості фактурного бекграунду сучасної цивілізаційної війни.

Ніщо так не пробуджує волю, як загроза брутального порушення особистих та культурних кордонів. Тому концентрація волі потребує не тільки безжалісної руйнації колоніалізму, але й ясного бачення того піднесеного та рідного світу, який протягом історії будується вільними людьми.

Автор тексту концепції: Андрій Сидоренко

Куратори: Андрій Сидоренко, Ірина Яцик.

Керівники проєкту від інституцій: 

Андрій Пучков (НАМУ), Ігор Абрамович (ІПСМ), Наталія Шпитковська (ЦСМ M17).

Проєкт відбувається за підтримки Art Support Fund, ArtHuss, Front-Art, Utico, Ulma.

Водний партнер: природна Моршинська – твоє джерело сили.

Окрема подяка Національному музею історії України у Другій світовій війні за надані музейні артефакти для інсталяції “Межа” Антона Логова.

Медіапартнери: Антиквар, МІТЄЦ, Арт Курсив.

Відкриття відбудеться 1 червня о 18:00

Адреса: м. Київ, вул. В. Антоновича, 102-104

Вхід вільний 

Національна академія мистецтв України (НАМУ) – самоврядна наукова установа, яка сприяє збереженню та продовженню традицій в галузі мистецтва, мистецтвознавства та культурології, а також підтримці мистецької освіти та наукової спільноти України. Під керівництвом НАМУ функціонують освітні та дослідницькі інституції. 

Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України (ІПСМ НАМ України) – єдина науково-дослідна установа в Україні, що здійснює фундаментальні наукові дослідження у галузі всіх видів сучасного мистецтва, практичні і пошукові студії, спрямовані на розвиток професійного сучасного мистецтва й архітектури, впровадження нових мистецьких технологій і практик, розвиток національної культури, підготовку та видання монографій і збірників наукових праць із магістральних напрямів наукової діяльності Інституту.

Центр Сучасного Мистецтва М17 – культурна інституція, простір діалогу для фахових кіл, платформа для вивчення і дослідження історичних і сучасних культурних процесів. Разом з українськими та міжнародними експертами, ЦСМ М17 прагне навчати і надихати українське суспільство, через виставки, різноманітні мистецькі та освітні практики сприяти його позитивній трансформації. ЦСМ підтримує художні експерименти, колаборації та міжнародні обміни для експертів і митців різних напрямів для інтеграції українського мистецтва до світового контексту.

Art Support Fund – незалежний, неприбутковий, благодійний фонд, ініційований групою міжнародних меценатів та створений з метою забезпечення сталого функціонування українського культурного сектору, включаючи фахівців, активи та інфраструктуру, як важливої передумови життєздатності та єдності української нації в умовах російського вторгнення, шляхом збереження українських культурних та мистецьких активів, що перебувають під загрозою, а також промоції української культури на міжнародному рівні.